четвер, 22 жовтня 2020 р.

 


 

22 жовтня - 85 років від дня народження українського поета, перекладача, члена НАНУ Бориса Ілліча Олійника (1935 – 2017)

Цікаві факти:

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935р. в с. Зачепилівка на Полтавщині у  родині службовця. Батько поета працював спочатку шахтарем, а пізніше — редактором районної газети.  У 1943 р. батько загинув на війні.


Вірші почав писати в шкільному віці. 

Одинадцять років очолював парторганізацію СП України і пишався тим, що за ці роки ніхто з письменників не був виключений з її лав або посаджений за ґрати. 

У журналістиці пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Усе своє життя Олійник був комуністом. Вважав комунізм найпередовішою ідеологією. 

 Творчий доробок митця становить понад 40 книг віршів, есе і статей. 

Багато творів поета покладені на музику.

 Олійник став лауреатом чисельних премій, в тому числі державної імені Шевченка, імені Вернадського та премії імені Шолохова. 

2012 року кандидатуру Олійника висували на здобуття Нобелівської премії з літератури.

 Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік). У 1980—1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань.









вівторок, 20 жовтня 2020 р.

 

🍪🧉🍟🍭 20 жовтня – Міжнародний день кухаря і кулінара!

Їжа – один із невід`ємних елементів людського життя. Вона дає нам сили та енергію, покращує настрій, а інколи навіть надихає на створення шедеврів, як-от творів літератури. Тому бібліотекар Клінова Світлана Володимирівна пропонує добірку книг, наповнених ароматами їжі та присвячені історіям кулінарів.







понеділок, 19 жовтня 2020 р.

 

5 нових українських книг, з якими варто зустріти осінь

Книжкові новинки - фото 1
Книжкові новинки / pexels

У всіх книжках цієї добірки – чи то в повісті для сучасних підлітків, а чи в романі про радянські часи – відчутний сум за майбутнім, яке герої виглядають зі свого минулого. Та лише сьогоднішні думки та почуття формують те, що буде завтра. Читайте і надихайтесь!

"Я повернулася. Люблю", Ольга Герасим'юк

(Л.: Видавництво Старого Лева, 2020)

Фото: starylev.com.ua - фото 423485
Фото: starylev.com.ua

У книжці відомої української телеведучої та громадської діячки Ольги Герасим'юк зібрано есеї, тревелоги та образки за більш ніж десять років – від 2007 до 2019 року. На читача чекають захопливі подорожі, знайомство з історією, культурою, звичаями та ментальністю багатьох народів, але насамперед тут будуть зустрічі з людьми.

Це цікаво: 5 книг з незвичними лайфхаками

Вдумлива й чутлива до найтонших деталей, до найглибших психологічних нюансів авторка (за сумісництвом – і героїня) не тільки розповість багато нового про барвистий і строкатий світ, а й нагадає призабуте, зупиниться перед сакральним, поміркує про вічне. Щире і просте, радісне й печальне, зворушливе і мудре на цих сторінках переплітаються, сходяться й розходяться, творять чутливі, як пульс, візерунки живої оповіді, де кожне слово пропущене крізь серце.

"Розлоге дерево", Олег Лишега

(Л.: Піраміда, 2020)

5 нових українських книг, з якими варто зустріти осінь - фото 423484

Автор цієї збірки – самобутній, екзотичний поет нашої технократичної епохи, який навіть у своєму далекому зарубіжжі звично ловив ротом пстругів у струмку. Так само звично почувався й за дисидентських часів, маючи за вчителя японського класика Ясунарі Кавабату. Тож не дивно, що у черговій збірці поета, який пішов у засвіти у 2014-му, майстер продовжує демонструвати своє химерне ремесло.

"Я вухом ловитиму твоїх верховодок-одноденок… / Хочу побачити легкі сніги у вікно, / Хочу такого снігу, / Як легенда про Мерилін Монро… / Наче – магічна платівко ополонки – / Ти не спи! / На вікні, що дивиться у ніщо, / Я вивісив білі гриби…" Загалом ця представляє корпус невідомих віршів поета з його приватного архіву, а також кілька маловідомих віршів письменника з малодоступних джерел.

"Боже[Я]вільна", Юлія Гудошник

(Чернівці: Видавництво 21, 2020)

Фото: Книгарня 'Є' Суми - фото 423483
Фото: Книгарня "Є" Суми

Цей роман – справжній подорожній щоденник українки, яка шукає своє місце у світі. Ці пошуки ведуть її світами: від німецького гуртожитку до тайського острова, від китайського селища до американського мегаполіса, від данської столиці – до японського храму. Кожна подорож дає їй мудрих наставників і відкриває секрети щастя. Це твір про внутрішню свободу, про ненаситну жагу жити та мистецтво бути щасливим.

"Чому я так гальмую у словах, думках, ідеях? – починає авторка свою оповідь, ще будучи в Україні. – Ця пекуча нестача тепла зробила мене якоюсь лялькою. Звідки така амнезія? Думаю, просто мій організм спить. Так він намагається захиститися. Бо як тільки я прокинуся й усвідомлю, що насправді відбувається зі мною і моїм життям, то, як мінімум, вилізу на дев'ятиповерхівку. А там уже все просто. Мені ще нема й двадцяти, а такі думки виникали вже енну кількість разів. А далі що? Так прожити до старості навряд чи комусь удається. Людина зривається раніше чи пізніше. А я навіть не знаю, як мені зірватися. Емоції сплять. Мозок дрімає. Зате ніжність до світу розпирає. І нема на кого її витрачати".

"Поцілунок був не останній", Оксенія Бурлака

(К.: Академія, 2020)

Фото: аcademia-pc.com - фото 423482
Фото: аcademia-pc.com

За сюжетом, героїня цієї книжки на ім'я Льоля росла в благополучному світі, де були розкішна квартира, яскраві сімейні подорожі, брендовий одяг, дружний клас, ульотні тусовки. Але одного дня з усім цим довелося розпрощатися й потрапити в зовсім іншу реальність. Її батька заарештували, і тепер вона й мама живуть з бабусею й дідусем у їхній пошарпаній квартирі. Обірвалися контакти з ліцейними друзями, і навіть найкраща подруга віддаляється. Дуже складно в новій школі. Учителі наче не знають і не здогадуються, як тут нестерпно.

Льоля, яка не здатна терпіти знущання жорстоких розбишак, починає "воювати" з ними, нариваючись на гіркі неприємності. Єдина відрада – втеча на дах десятиповерхівки. Цю схованку під небом показав їй Стас – однокласник, який тусується в тій хамовитій компанії. Льоля дізнається, що до проблем у її сім'ї причетний його батько, і розуміє: треба забути про Стаса. А як це зробити, коли з ним так добре і солодко… І здавалося, драматичні обставини остаточно роз'єднають Льолю і Стаса, але в кохання своя логіка: їхній поцілунок був не останній.

"Моя Галичина. Край за Карпатами", Залця Ландман

(Чернівці: Видавництво 21, 2020)

Більшість подій у цій книжці розгортається у Східній Галичині й зокрема Жовкві, рідному місті авторки, а її головний колективний персонаж – найближче оточення: батько й мати, дідусі й бабусі, дядьки й тітки, кузени й кузини, друзі й знайомі. Саме вони є оповідачами або дійовими особами плетива нескінченних історій, які утворюють наративний простір цих спогадів.

Фото: Видавництво 21 - фото 423480
Фото: Видавництво 21

А поза тим тут діють також десятки інших персонажів – епізодичних і випадкових: польські поміщики, українські селяни, хасидські вундеррабі, австрійські гусари, російські козаки, єврейські комерсанти, орендарі, шинкарі, шадхени (шлюбні посередники), жебраки, міські божевільні, священики, черниці, няні й служниці тощо. Під пером швейцарської письменниці ще раз колоритно постає автентична панорама Східної Галичини початку 20 ст. – з усім своїм розмаїттям, буднями й святами, соціальними контрастами й історичними катаклізмами.

"Змінилися, однак, коментуючі надписи біля зброї в "Міському музеї Лемберга", – згадує авторка львівські новини недалекої давнини. Спочатку алебарди й бердиші були означені як зброя середньовічної міської сторожі Лемберга. А про шаблі з їхніми розкішними, тонкими грифами, можна було вже з надписів, які були вигравійовані на лезах, довідатися, що ці розкішні мистецькі витвори аристократи дарували своїм синам на повноліття чи до дня чоловічої зрілості.

За потенційних ворогів тут, у цій найсхіднішій частині країни, вважали, через сто років після перемоги над турецькими військами та їхнього вигнання з простору слов'янських поселень, безумовно, росіян. Але що ж стояло на коментуючих табличках тепер? Це була – так гласили віднині надписи – зброя бунтівливих селян-кріпаків, якою вони билися з польськими магнатами".

Ігор Бондар-Терещенко


https://maximum.fm/novini_t2

середа, 14 жовтня 2020 р.

 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва та День захисника України.

Цього дня вже багато років ми відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці або Святої Покрови, яке для усіх православних є одним з найбільших релігійних свят осені. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Адже своїми молитвами вона покриває нас від зла і завжди готова розпростерти Свій Покров над кожним з нас. Їй відомі всі наші потреби й турботи, радощі і печалі. Саме з її покровом і заступництвом всі ми пов’язуємо усі свої надії.

Сьогоднішній день також було проголошено Днем Українського козацтва. Для козаків свято Покрови було найбільшим значущим святом, вони вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Історія українського козацтва – це одна з найвеличніших сторінок життя українського народу. В найтяжчі часи іноземного поневолення козацтво виступало справжнім захисником рідної землі, оборонцем віри, моралі та державницьких традицій України. Впродовж століть могутнє козацьке братство здійснювало вплив на європейську історію. Саме з козацького роду вийшли відомі всьому світу діячі національного відродження України. Й нині сотні тисяч нащадків козаків розвивають кращі традиції своїх предків, котрі є для них взірцем доблесті, шляхетності, відданості Вітчизні.

В житті часто спостерігаємо, як сьогодення перекликається зі старовиною, адже ми повинні бути гідними спадкоємцями духовних цінностей і продовжувачами багатих традицій і славних справ предків.

Саме тому День захисника України ми відзначаємо 14 жовтня, як символ нерозривного зв’язку всіх поколінь захисників України, як пам’ять про тих, хто в різний час захищав нашу землю від ворога і охороняє її зараз, коли на східних територіях України йде боротьба за її незалежність і суверенітет. 

Тому Хорлупівська бібліотека філія вітає з Днем захисника бажає усім мирного неба, міцного здоров’я, незгасимої енергії, завзяття і сили! Нехай божественний покров Пресвятої Богородиці, простягнений над нами, уберігає від бід, зла та негараздів!



понеділок, 12 жовтня 2020 р.

 Тече вода в сине море,

Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море…

T. Г. Шевченко

14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. І водночас у цей день відзначається День українського козацтва. Цей день – данина всім козакам, які зробили величезний внесок у формування української народності та досягнення Україною своєї незалежності. Саме виникнення козацтва допомогло консолідувати українців в боротьбі проти численних ворогів, які в ХУ-ХУІІ століттях неодноразово намагалися завоювати українські землі.
Фундаментом всього українського козацтва була Запорізька Січ. Це був політичний центр республіки. Гетьмани Запорізької Січі мали великі урядові повноваження. Вони захищали землі і народ від зовнішнього ворога, вели міжнародні переговори від імені народу, вирішували глобальні питання, що стосувалися загального розвитку держави.
У 1775 році Запорізька Січ була ліквідована рішенням імператриці Катерини II. Але, незважаючи на це, День українського козацтва сьогодні можуть святкувати справжні козаки, оскільки відродження козацтва стало невід’ємною частиною розвитку незалежної Україні після розпаду СРСР.
У незалежній Україні свято офіційно існує з 1999 року (наказ Президента України від 7 серпня 1999 р.), але неофіційно святкується вже декілька століть.

Тому бібліотекар Клінова Світлана Володимирівна до дня козацтва підготувала тематичну поличку :"Україна - земля козацька..." 

 





пʼятниця, 9 жовтня 2020 р.

 9 жовтня відзначали день Іоанна Богослова, який в народі вважався покровителем живописців. В церковному переказі йдеться, що Іоанн був молодшим братом апостола Якова, разом з яким був покликаний в учні самим Ісусом Христом. А до цього Іоанн з Яковом заробляли на життя рибальським промислом. Іоанн був одним з найбільш наближених апостолів Ісуса, тому став свідком багатьох подій, що відбувалися в його житті. Саме йому Христос доручив турботу про свою матір Марію.


У церкві його шанують як Божого мандрівника, який послідував за Христом на Голгофу. У народі Іоанну молилися перед відправленням у довгу дорогу, оскільки вірили, що дороги зазвичай притягують нечисту силу, і шлях може бути досить небезпечним. Говорили, що на таких дорогах живуть відьми, небіжчики та інші духи, загиблі без покаяння. На перехрестях по ночах лісовики грають, чекають на мандрівників, лякають і вбивають їх. Тому, говорили, що людині, яка опинилася у дорозі після заходу сонця, потрібно бути дуже обережним. Особливо треба було остерігатися нечистої сили і п'яних людей.


Народні прикмети на 9 жовтня:


Сніг пішов 9 жовтня - через 40 днів настане зима

Сонячний і теплий день 9 жовтня віщує неспекотний і дощовий липень

До першого снігу на деревах залишилося досить багато листя - чекай суворої зими

Дощ зі снігом 9 жовтня - в січні буде три сильних відлиги

Якщо людина народилася 9 жовтня, то її талісманом вважається топаз. Також в якості оберега можна носити яшму. Такі люди вважаються непосидами

Тетерева стоять на верхівках дерев - за прикметами буде ясна погода

Після тривалого затишшя 9 жовтня починає дути сильний вітер - буде дощ або сніг

Під час заходу небо в серпанку - чекай швидкої негоди

Протягом дня температура повітря практично не змінюється - такою вона залишиться і в найближчі дні

Відлетіли граки 9 жовтня - скоро випаде сніг

Рожевий, жовтий або золотий захід - хороша погода буде

Яскраві зірки - погода буде приємною. Тьмяні зірки віщують дощ або сніг

Швидкий листопад - прикмета, що зима теж настане досить швидко

Йде дощ 9 жовтня - негода триватиме ще 2 тижні