Річниця Небесної сотні

Україно люба ! О,матінко мила,

За що тебе твоя влада так занапастила?

За що у твій бік плювала, за що незлюбила?

За що твої землі щедрі кров’ю помила?

Мартинюк Аня.

20 лютого в бібліотеці села Хорлупи був проведений вечір - пам'ять " Небесна сотня, у вирій полетіла"

…..Невимовне горе. Пекучі сльози. .Чорна пелена смутку  на  очах батьків, рідних, друзів, всіх українців.Ні серце, ні розум не хочуть приймати страшної реальності…Учасники акції протесту в Україні, що загинули у грудні 2013  - лютому 2014 року названі «Небесною сотнею». Це мирні громадяни України, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану. МВС відстрілювали активістів Євромайдану бойовими патронами з військової вогнепальної зброї з дахів готелю «Україна», зі сторони готелю « Козацький» на вул. Михайлівська, з дахів будинків.

Гинули за честь, за волю, за право бути не  бидлом , а народом. Жахливі кадри з вулиці Інститутської, де снайпери розстрілювали беззбройних і безборонних, виймають душу. Українці падали, підтяті кулями. Гинули, намагаючись врятувати побратимів. Проте снайперів не зупинила ні відсутність зброї, ні білі футболки лікарів з червоними хрестами.

Сьогодні ми в скорботі й з великою вдячністю згадуємо Героїв Небесної сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення нашої країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість з них – молоді, сильні, ті, хто лише починав життя… Минув рік… Важкий, страшний, скорботний рік. І сьогодні продовжують помирати кращі сини і доньки нашої багатостраждальної України. Гинуть сини, батьки, брати… Запеклись гарячою крав’ю сльози матерів. Такими словами розпочала вечір  Грудік Ірина. 

Всі присутні вшанували світлу пам’ять Небесної сотні і тих українців, які загинули на Сході хвилиною мовчання.

Ведучі вечора Слива Ангеліна та Тарасюк Любомир перегорнули трагічні сторінки історії Небесної сотні 

  

       Прости мені, мамо, рідненька,

     Що залишив Тебе назавжди,

Україна помилася кров’ю,

І я захищати поїхав туди...

А сотню вже зустрінуть небеса.

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько  сина ще не відпускав…

Синочку! Ти мій дорогий,

Скажи, за яку Ти провину,

Що Ти від ворожої кулі

Пішов молодим у могилу...

Сьогодні сумує уся Україна,

Знову  кров пролилася козацька орлина.

Хороним героїв і синів...

Тарасюку Івану,21р., Волинь, с.Залісоче

   Хотів ти рятувать людей,

Тому в медколеджі учився.

В «Небесній сотні» - сто смертей…

Як ти там, Йванку , очутився?

Ти ж так любив спів солов’їв,

Путилівські журні заплави..

І Залісоченські  гаї,

Й футбольні матчі без угаву!

Буяла українська кров,

У  серці прапор жовто – синій…

Ти вчився, мріяв і боровсь…

Чи ж ти один такий з Волині?!

Тому й повстав юнак Іван,

Переступив  поріг домівки,

Лиш проводжала на Майдан

Олицька стишено бруківка.

Щоб твій народ не скнів в ярмі,

І не тягнув злиденну лямку,

Ти вибрав шлях звитяг, борні,

Й віддав життя аж до останку!

І раптом наступ! Там… а там…

Поцілив снайпер в груди, в тебе…

І проводжав тебе Майдан,

І проводжав тебе Майдан

В останній путь! У Вічність! В Небо!

Це ти хотів спинить вітри!

Це ти хотів усе подужать!

Як реквієм, палай – гори

Уся Волинь, за його душу!

Найперший і останній бій,

І смерть твоя так гірко жалить.

Ти ж тільки – но всього хотів

Своєї Вільної Держави!

Корнійчук Надія.

Прости, матусю, моя рідна,

Не плач, благаю Тебе, бідна,

Що не вернувсь живим до Тебе,

Так Бог велів, може так треба...

Не плачте за мною, матусю,

Накинувши чорну хустину.

До вас я у снах повернуся,

Хоч світ цей назавжди покинув...

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті...

На вечорі виступив голова сільської ради Протасюк О.М.

                             Учасники вечора. Фото на згадку.

Флеш-моб пам'яті Небесної сотні

Герої не вмирають! Вони завжди будуть у наших серцях.

Слава Україні!Героям слава!Слава Небесній сотні!

Додаток: відеокліп.

Афганістан

16 лютого директором будинку культури Лівак Н.А. була проведена година спілкування "Авганістан - наш біль...", тематичні полички та літературу присвячену подіям Авганістану, та виставку творів Василя Слапчука підготувала бібліотекар Грудік І.В.

«Війна… чужа, неждана, непотрібна
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.

Пам’ятаймо, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось низько до землі їм,
Квітами устелимо їх тернистий шлях
Афганістан…
Ти в наших думках, як птиця в польоті.
Ти в наших серцях, затихлих в скорботі»
15 лютого у нас особливий день – величне свято Стрітення Господнє, день, який за природнім календарем ще іменують – зустріччю зими з весною, а на історичному календарі – 15 лютого – день виведення радянських військ з Афганістану. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився відлік великих втрат людських життів. Цей день і є закінченням афганської війни для неіснуючої вже на сьогодні держави – СРСР. Тоді закрилася остання сторінка героїчного і трагічного літопису боїв. Перестали йти похоронки з Кандагару і Гардесу, Джелелебаду і Кабулу.Правда про афганську війну… Вона різна. Здебільшого хвороблива і гірка. Афганська війна… брудна, ніким і нікому неоголошена… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна із них несе смерть, інвалідність, одягає у смуток тисячі сердець, сповнена материнським довічним смутком і болем. У війни холодні очі. У війни свій відлік, своя безжалісна арифметика.Наша пам'ять назавжди увібрала в себе і береже імена і подвиги поколінь учасників Другої світової війни і назавжди прийняла новий біль афганських втрат. Афганська війна потребує глибокого осмислення. І немає такого електронного засобу сучасного комп’ютера, з якого можна було б почерпнути і винести всі уроки, політичні і військові, що необхідні для вирішення долі суспільства. Тому нехай пам'ять прокручує і що було? Як було? І як є...?

Афганістан - ти край війни і крові, 

тих молодих завзятих юнаків, 
в котрих у грудях полум’я любові, 
горить допоки дух їх не дотлів. 

                                                            Афганістан – твоя війна це сльози, 
                                                    братів, сестер і ледь живих батьків, 
                                                    жахлива спека і страшні морози, 
                                                    навіки в пам’яті відважних юнаків

Афганістан – проклятий ти батьками, 

всіх тих синів, котрих ти вербував. 
Бо їх серця скривавлені ножами, 
у кожну мить, як воїн помирав. 

Фото на згадку

Свято Валентина

 14 лютого, день Святого Валентина — покровителя всіх закоханих. Це хвилююче свято прийшло до нас із Заходу, де щороку його відзначають. Різні перекази, легенди стверджу¬ють, що Святий Валентин — не вигаданий. У Давньому Римі цим іменем був названий один священик. Жив він у III ст. н. е., у роки царювання Клавдія II. Як відомо, цей імператор про¬славився своєю жорстокістю, деспотизмом. Клавдій II заборонив одружуватися воїнам, бо, мовляв, вони тоді не так пильно не¬стимуть службу. 

Рим. III століття нашої ери. Імператор мріє створити найсильнішу армію в світі. «Справжній чоловік має бути справ¬жнім воїном, а не сидіти біля жіночої спідниці, — заявляє він. І оскільки воїн має бути завжди в поході, далеко від дому, то ніщо не повинно зв'язувати його з домівкою. Я забороняю воїнам моїх легіонів одружуватися». Священик Валентин, нез важаючи на заборону та небезпеку, таємно одружував закоханих. 

 Усе закінчилося сумно. Валентина кинули до в'язниці. Тюремний наглядач зрозумів, що у камері знемагає освічена, душевно багата людина. Він ставився до Валентина із співчуттям, і, як міг, полегшував його муки. У цього наглядача тюрми була донька Джулія — надзвичайної краси дівчина, але вона була сліпою. Невдовзі священик Валентин став учителем доньки наглядача. Він навчав її арифметики, ботаніки, географії, відкрив перед нею світ, якого вона ніколи не бачила. 

Валентин закохався у цю надзвичайно розумну ді¬вчину і Джулія відповіла йому взаємністю. 
Якось Джулія запитала у Валентина, чи Бог справді чує щиру, гарячу молитву, чи проявЛяє своє милосердя до бідних і стражденних, до тих, хто вірить у нього. 
— Так,— відповів Валентин. 
Вони взялися за руки, впали на коліна і почали гаряче мо¬литися, щоб Бог послав Джулії зір. Раптом у тюремну камеру увірвалося яскраве світло. 
— О, Валентине, я бачу!— вигукнула Джулія. 
— Я бачу!!! 
Їхній радості не було меж. 
 Але Валентина 14 лютого 269 року стратили. Його не змогло врятувати навіть палке кохання прекрасної Джулії. 
Усю ніч перед стратою з 13 на 14 лютого він писав коханій листи. «Твій Валентин»,— такими були останні слова в них, виведені його рукою. 

 Згодом, у 469 році, священика зарахували до лику святих. Відтоді Валентина вважають єдиним святим — покрови¬телем всіх закоханих. З того часу минуло майже дві тисячі ро¬ків. Та слова кохання живуть і досі. Весь світ у день 14 лютого зізнається у коханні. Закохані надсилають одне одному ніжні та трепетні листи, які називаються «валентинками». 

                     13 лютого для старшокласників був проведений тематичний вечір " Таємниця любові" 

         Ведучі Вовк Мар'яна та Сосницький Денис знайомлять присутніх з історією свята

                                                            Моє кохання – радості політ,

                                                                  Срібнозіркове, місячнодоріжне…
                                                                  Зупинить вітер і розтопить лід
                                                                  В нім мій вогонь, а ще ромашки ніжність.

Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Тобі любов свою дарую
Ти душу мені розкрий свою
Її наповню я любов'ю
Ти знаєш я тебе люблю

Люблю я свою родину
І неньку мою Україну.
Люблю я степів простори,
І море люблю, і гори.
Люблю я людей і мову,
Прекрасну, як світ, чудову.
Люблю я пісні веселі
І пахощі хліба в оселі.
Люблю я чудові квіти,
Люблю, як сміються діти.
Люблю я свою родину
І неньку, мою Україну.

                                                               Фото на згадку.