Григорій Тютюнник1920-1961

23 квітня  відзначається 100-річчя від дня народження українського письменника Григорія Тютюнника, який коротким, але яскравим спалахом засвітився на українському літературному небосхилі ХХ століття.

 «Григорій Тютюнник був людиною великої щедрості, душевної чистоти, закоханості в життя і людей, і всі ці якості органічно ввійшли – та й не могли не ввійти – в плоть і кров його книжки», – саме так сказав Олесь Гончар про  старшого брата відомого письменника Григора Тютюнника.

Григорій Тютюнник народився у селянській родині на Полтавщині. Літературний талант прокинувся у майбутнього письменника у школі, де і почав писати. Перші його вірші публікувались у районній газеті. Далі Григорія очікувало навчання на літературному факультеті Харківського університету та участь добровольцем у Другій світовій війні, поранення та полон, з якого він двічі тікав.

Страшна війна залишилась у житті письменника не лише спогадами, а й справжнім уламком сталі під самим серцем, який спричиняв молодому чоловіку неймовірний біль, і який зник лише завдяки знаменитому хірургу Миколі Амосову. Після воєнних років письменник проживав на Львівщині, де працював учителем, пізніше співробітником львівського журналу «Жовтень» та займався активною літературною діяльністю.

Григорій Тютюнник, який щиро любив полтавський край та його людей, щоліта приїздив у рідне село Шилівці до матері на гостини, де жив кілька місяців, мандрував сусідніми селами та приглядався до селян, майбутніх героїв своїх творів.

Проживши всього лише 41 рік, Григорій Тютюнник залишив по собі збірку оповідань «Зорані межі», повість «Хмарка сонця не заступить», збірку поезій «Журавлині ключі» та роман «Вир», за який письменника посмертно нагороджено Шевченківською премією. Він писав про простих людей і їхнє непросте життя відверто, щиро і талановито.

Саме роман «Вир», який став головним твором життя Григорія Тютюнника, посідає особливе місце у його творчості та історії українського письменства. Поява цього твору стала справжньою літературною подією, яка засвідчила поступове відродження національної словесності після тривалих десятиліть сталінського терору.

«Він мав талант людяності. І вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові. Мало – бачити, мало – розуміти, треба любить. Бо любов – то найвищий дар, який коли-небудь може отримати людина», – писав про Григорія його молодший брат Григір.

100-річний ювілей Григорія Тютюнника – чудова нагода ще раз згадати про талановитого українського письменника, його непростий життєвий шлях і вагомий творчий доробок.