Слухати, дивитись, відчувати. Правила гри в музей

Слово «музей» викликає у вас (а тим паче – у ваших дітей) нудьгу? Або навпаки: ви обожнюєте проводити години, милуючись шедеврами світового мистецтва, але не знаєте, як привчити до цього дітей? Що ж, «Гра в музей» буде доречною в обох випадках. Адже ця книжка про те, як перетворити відвідини художньої галереї (здавалося б, найконсервативнішого з усіх видів музейних просторів!) на незвичайну пригоду. А також про те, як глибше зануритися у світ мистецтва і перетворити живописні полотна із застиглих і далеких артефактів на органічну частинку життя.  

 

«Гра в музей» – це не просто книжка. Це проект «Видавництва Старого Лева», тісно пов’язаний з одним із найцікавіших львівських музеїв – Львівською національною галереєю мистецтв імені Бориса Возницького. Усі мистецькі твори, про які йдеться у виданні, – експонати цієї галереї. Тож якщо ви не львів’янини і не маєте можливості відвідати її, то «Гра в музей» зіграє для вас роль віртуальної екскурсії. Якщо ж ви мешкаєте у місті Лева, то ця книжка чудово підготує вас і ваших дітей до того, аби якнайповніше  насолодитися картинами та скульптурами.

 

Шедеври  мистецтва…і дещо більше

 

Зображення  плюс текст-пояснення – так стандартно виглядають книжки-«путівники» по галереях. Але «Гра в мистецтво» пропонує дещо більше: не лише дізнатися про картину, її автора й обставини створення, особливості техніки чи жанру, а й відчути її настрій, ідею чи атмосферу усіма можливими способами. Тому до кожного з експонатів у книжці «пришпилені» музичні твори, художні тексти, фільми і туристичні місця, які поглиблять чи продовжать враження від  нього.  І якщо скористатися ними, починають діяти справжні чари!

 

 

Коли милуєшся портретом імператриці Єлизавети роботи Георга Рааба під Адажієтто з Симфонії №5 Густава Малера, то ніби бачиш на власні очі, як прекрасна Сіссі у вишуканому вбранні поважно заходить до розкішної зали, а придворні благоговійно перешіптуються: «Іде імператриця!». Прочитавши «Велику книгу почуттів» Ґжеґожа Касдепк, перш ніж піти дивитися на «Портрет дітей художника» Яна Матейка, зможеш відчитати на обличчях хлопчиків та дівчат, зображених на полотні, їхній настрій. Магічний польський фільм «Давня легенда: Коли сонце було богом» допоможе «оживити» фентезійний сюжет картини Вітольда Прушковського «Весна». А відвідавши Музей етнографії та художнього промислу, можна порівняти: чи й справді українські діти одягалися так, як дівчинка на портреті Артура Ґроттґера.

 

До теми. Купити книжку «Гра в музей»

Ці влучні асоціації до експонатів галереї добирали справжні знавці своєї справи: кінознавчиня Катерина Сліпченко, музикознавиця Софія Іванова, літературознавець Андрій Дрозда та мандрівник Богдан Волошин. Але, окрім цих надзвичайно смачних «родзинок» і «цукатів», є ще й основний текст, який стосується безпосередньо музею, мистецтва і гри, який написали історикиня мистецтва та арт-критикиня Наталія Космолінська і громадська діячка Ірина Магдиш. І він пропонує читачам-глядачам уже не емоційний та настроєвий, а історичний і творчий контекст.

 

Опис-супровід кожного експоната – це невимушений і лаконічний виклад важливих і цікавих (це слово варто підкреслити тричі, адже авторкам йдеться не про те, щоб розповісти про картину чи скульптуру все, а щоб запалити до неї цікавість) фактів. Десь оповідається більше про автора, десь – про тих, хто зображений на картині, десь – про історію створення саме цього витвору чи його долю.

 

 

Далі маємо словничок – справді важлива частина будь-якої пізнавальної арт-книжки, яка розкриває значення культурознавчих і мистецьких термінів. Що цікаво, авторки вписують експонати не лише у художній, а й в історичний контекст – тож з окремого міні-розділу можна дізнатися, що відбувалося у Львові, Україні і світі тоді, коли художник створював цю картину (і, можливо, спробувати простежити у шедеврі відбиток сучасної йому реальності).

 

До теми. Книжки-галереї: усе, щоб нарешті полюбити мистецтво

А найцікавіша, як на мене, частина – та, яка пропонує ідеї для батьків та дітей, які можна перетворити на веселу гру, корисну дискусію чи відкриття нових фактів, залежно від віку дитини. Так біля картини «Сліпий гуцул» з меншими дітками пропонують побавитися у впізнавання предметів на дотик – із заплющеними очима або в темряві. А старшим – більше дізнатися про шрифт Брайля (а може, і вивчити його – чому б і ні?). Ці ідеї можна і треба розвивати, доповнювати тим, що пропонують діти.

 

Враження мами-читачки

 

«Якщо я живу не у Львові, то чи потрібна мені книжка, зосереджена суто на «львівському» матеріалі?» – це питання довго не давало мені спокою і стало причиною того, що я певний час ходила колами біля «Гри в музей», але не наважувалася її брати. Тепер нарешті можу відповісти на нього. Так, навіть якщо ви не зможете найближчим часом «наживо» показати дітям роботи, про якій йдеться у цій книжці, і випробувати поради щодо них, її придбати варто, особливо якщо ви (чи ваші діти) цікавитеся мистецтвом.

 

 

По-перше, аби відкрити для себе імена художників, яких зазвичай не вивчають у курсах «Історії мистецтв», але котрі творили зовсім поруч із нами – і створювали досить цікаві роботи. По-друге, аби дізнатися, які жанри були «модними» серед містян наприкінці XVIII – на початку XIX століття (популярність «портрету помешкання» стала для мене відкриттям). По-третє, аби випробувати і відчути оту магію, яка з’являється від синтезу мистецтв – живопису, музики, кіно і літератури. І нарешті – для того, щоб засвоїти ці ідеї, які допоможуть будь-який музей зробити ближчим для дитини.