5 атмосферних книг для затишних літніх читань
Коли мова заходить про читання влітку, першими на думку спадають жанрові твори, які легко сприймаються та не потребують особливих зусиль з боку читача. Однак не варто обмежуватись лише розважальною літературою, адже літо – найкраща пора не лише для відпочинку, а й для розширення читацьких горизонтів. Тому в добірку увійшли абсолютно різні видання Старого Лева, які об’єднує лише одне – читати їх неймовірно захопливо!
«Нью-Йоркська трилогія», Пол Остер
Цей ранній твір класика постмодерну Пола Остера складається з трьох частин. На перший погляд здається, що «Скляне місто», «Привиди» і «Замкнена кімната» опинилися під однією обкладинкою випадковим чином, адже, крім формальної детективної складової та міста, в якому відбуваються події, вони ніяк не пов’язані між собою. Однак, як зазначив сам автор: «Немає у світі нічого справжнього, крім випадковості». Можливо, саме тому напруга в «Нью-Йоркській трилогії» зростає з кожною прочитаною сторінкою, а наприкінці ці три химерні історії майстерно поєднуються в одну.
Роман не схожий на класичний детектив: тут немає геніального слідчого, який розплутує злочини, різких сюжетних поворотів і неочікуваної кінцівки, яка розставить все на свої місця та дасть відповіді на всі питання. Персонажами є типові представники мегаполісу, які шукають усамітнення та спокою, але зрештою втрачають власну ідентичність. «Нью-Йоркську трилогію» Пола Остера складно назвати розважальною літературою, проте ця книга не залишить байдужими читачів, які полюблять інтелектуальні головоломки. Варто лише зважитись на її прочитання.
«Амадока», Софія Андрухович
«Амадока» вражає як своїм обсягом, так і широтою охоплення тем. Читачам, знайомим з творчістю авторки, головна героїня «Амадоки» може нагадати Стефанію Чорненько – непевну оповідачку з попередньої книги Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Сторінка за сторінкою Романа розповідає Богданові, обличчя і пам’ять якого були зруйновані на війні, історію родини Фрасуляків.
Західна родинна сага переплітається з війною на Сході України, Голокостом, біографіями діячів Розстріляного відродження та найбільшим озером в Європі, розташованим на території сучасної України. Вперше про цю водойму згадав Геродот, проте її останні зображення трапляються ще на середньовічних мапах. Словом, «Амадока» Софії Андрухович нагадує майстерно сконструйований колаж, тому для прочитання й осмислення цієї епічної історії потрібний час.
«Художник хиткого світу», Кадзуо Ішіґуро
Читання творів Кадзуо Ішіґуро нагадує медитацію. Завдяки своєму особливому стилю автор здобув низку престижних літературних нагород, зокрема Нобелівську премію. Романи «Не відпускай мене», «Похований велетень» та «Залишок дня», переклади яких раніше виходили у «Видавництві Старого Лева», поєднує неквапливий темп оповіді, звернення до проблем пам’яті та особливий меланхолійний післясмак.
Ці риси притаманні також одному з ранніх творів письменника – роману «Художник хиткого світу», який 1986 року потрапив до короткого списку Букерівської премії та став книгою року у Великій Британії. Кар’єра художника Оно Масудзі завершилась після капітуляції Японії у Другій світовій війні. Тепер Оно має видати заміж молодшу доньку, але чи не зірвуться шлюбні перемовини через його воєнне минуле? Блукаючи лабіринтами власної пам’яті, художник розмірковує про відповідальність митця перед історією та вміння визнавати помилки.
«Місто дівчат», Елізабет Ґілберт
Елізабет Ґілберт, відома у всьому світі як авторка бестселерів «Їсти, молитися, кохати», «Природа всіх речей» та «Велика магія», написала іронічний роман про внутрішню свободу, сміливість йти за своєю мрією та право розпоряджатися життям на власний розсуд. Спочатку Вівіан Морріс навряд чи можна вважати гарним прикладом для наслідування. Після виключення з престижного коледжу батьки відправляють її на «перевиховання» до ексцентричної тітоньки, яка керує невеликим театром на Мангеттені. Богемна атмосфера, постійні вечірки, алкоголь рікою і чоловіки – легковажна 19-річна Вівіан відривається на повну, але зрештою отримує гіркий урок на все життя.
Хоча значна увага у «Місті дівчат» приділена дорослішанню головної героїні, проте ця книга позбавлена моралізаторства. Натомість Елізабет Ґілберт вкотре нагадує, що намагання відповідати очікуванням інших є марною справою, оскільки зовсім не обов’язково бути «хорошою дівчинкою», щоб стати хорошою людиною.
«Найважливіше – наприкінці», Галина Вдовиченко
Ще один зворушливий роман, головна героїня якого озирається в минуле та переосмислює прожиті роки. За тридцять п’ять років спільного життя Галина так і не встигла пізнати до кінця свого чоловіка, який передчасно помер внаслідок хвороби. Залишившись наодинці зі спогадами, вона намагається розібратися в собі та вчиться жити далі.
На перший погляд, у цій книзі немає нічого особливого. Схожі історії трапляються ледь не щодня, проте «Найважливіше – наприкінці» Галини Вдовиченко підкупає читачів насамперед своєю життєвістю, щирістю та простотою. У певний момент навіть забуваєш, що це художній твір з вигаданими персонажами. Натомість здається, що розмовляєш на кухні з давньою подругою, мимоволі замислюєшся над власним життям та усвідомлюєш, що «… ми так мало говоримо з найближчими людьми, про дві найголовніші речі: любов і смерть».
Немає коментарів:
Дописати коментар