Вірші про війну та вітання із перемогою, які нагадують про важливість зберігання миру на всій Землі.
Пам'ять
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
В. Симоненко
***
Сплять солдати в степах
Під волошковим небом Європи,
А розквітлому щастю немає ні меж, ні кінця.
Біля Волги й Дніпра заросли чебрецями окопи,
Тільки в шрамах солдатських печаляться наші серця
Д. Луценко
Партизани
Я той, що греблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові
У партизанській лісовій оселі
На пережовклій, стоптаній траві
Лежав, покритий листям пурпуровим,
І кров текла по краплі крізь бинти
А лісовик з обличчям сивобровим
Питав мене: “Чи всі порвав мости?”
П. Воронько
***
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.
Л. Костенко
Нам не треба війни
Нам не треба війни, не треба -
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської -
Силу ту не здолати в віках -
Нас даремно лякають війною,
Міць народу - в народних руках!
Нам не треба війни, не треба -
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
М. Уманець
День Перемоги
Привели шляхи-дороги
Наш народ до перемоги.
І солдати-дідусі
Посміхаються
Ми знову прийдемо до вічного вогню,
Рокам ніколи пам’яті не стерти
Про тих, хто пережив страшну війну,
І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.
Ми знову прийдемо до вічного вогню…
Із нами прийдуть і онуки й діти,
Щоб ветеранам до землі вклонитись,
Щоб вшанувати їхню сивину.
Нехай Господь дарує їм літа,
Тепло і затишок, щасливі дні безхмарні.
Нехай щороку зелень молода
Встеляє килимом стежки у завтра.
Квіти пам'яті
Квіти – на граніті, на броні.
Сонце усміхається мені.
Поруч з ветеранами стою,
Наче клятву пам’яті даю.
Ветерани в світлій сивині
А на грудях сяють ордени.
Пам'ять серця…
Пам'ять сивини…
Пам'ять тих, що
Не прийшли з війни,
Пам'ять – наче квіти на броні…
Сонце усміхається мені.
У свято Перемоги
У свято Перемоги
Я рано-рано встала.
Малюночок весняний
Гарненько змалювала:
Вербички волохаті,
Високе небо ясне,
І сонечко у небі
Горить-горить, не гасне.
Піду я в крайню хату
До баби Якилини:
Ані дітей у неї,
Ані рідні-родини.
Вона стара і квола,
Журлива й сумовита:
В війну її синочка
Під Харковом убито.
За нашу Батьківщину
Наклав він головою...
Бабусю я розважу,
Погомоню з старою.
Віддам їй сонце, небо,
Вербички волохаті:
Нехай весна засяє
В її самотній хаті!
Л. Компанієць
***
Посміхається ранок травневий,
Трепет спогадів, потиск долонь...
У сльозинках непрохано-щедрих
Знов виблискує вічний вогонь.
Але поряд надійне плече
І дитячі допитливі очі,
І душа, в якій серце тріпоче,
Що Ваш спогад в майбутнє несе.
***
День Перемоги – свято сивини
Наших прадідів, дідів і хто молодший.
Навіть тих, хто не бачив війни –
Але її крилом зачеплений був кожен, –
Вітаємо з Днем Перемоги ми!
Салюти миру
В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зустрічаєм свято -
Перемоги радісної день.
І встають у пам'яті дороги,
Ті, що довелося нам пройти,
Щоб багряний прапор Перемоги
Над рейхстагом гордо пронести.
І живуть у пам'яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх серцям - віками пломеніти
На червоних наших прапорах,
їх думкам - перемагать і жити
В наших творчих думах і ділах.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
І тому, коли надходить свято, -
Кожен рік у травні, навесні, -
Наші грізні бойові гармати
Салютують миру - не війні!
В. Симоненко
***
Вклоняємося Вічному вогню,
Вклоняємось доземно всім солдатам,
Що міряли дороги крізь війну,
Щоб нам сьогодні мріяти й кохати.
Хай завжди в усьому світі
Буде мир і щастя дітям,
Бо народжені вони
Для життя, а не війни.
***
Колись історія назве,
Наш час народженням людини.
Бо поки серце в нас живе —
Ми не стояли на колінах.
З Днем перемоги!
Немає коментарів:
Дописати коментар