Дивовижні історії про історію: як цікаво розповідати дітям про минуле
Можливо, і є ті, хто вважають історію нудною. Мовляв, усі ці факти, цифри, люди — нічого цікавого, неможливо запам’ятати. Але якщо до справи береться вмілий оповідач, у його руках такі інгредієнти як роки, місцевості, назви, племена і полководці враз перетворюються на захоплюючу історію. Відмінна гра слів, чи не так? У самій назві науки «історія» уже є підказка: зараз ви почуєте щось надзвичайно цікаве про наше минуле.
Щось таке, що змусить вас подумки перенестись далеко-далеко і послухати, що розповість олениця, яка перейшла по мілині Азовське море, та мамонтеня, що несподівано знайшло посеред лісу чудернацього хруля. Про що повідає дівчинка Єва після того, як відвідає розкопки давніх племен. Про що співає у своїх піснях славетний кримськотатарський співець. І дізнатись, наскільки цінним може бути мішечок із оливами, як жили справжні козаки на Січі, що таке обиральний день і до чого тут коти.
Серія «історій про історію» видавничо-освітнього проєкту «Портал» — це книжки-картинки для дітей 4–6 років, що розповідають історію українських теренів від доісторичних часів до козацтва. Підбіркою таких історій ми і ділимося з усіма, хто охочий слухати і читати.
«Кісточка оливи» (Ольга Купріян)
Хто хоч раз у житті переїжджав, той знає, як важко залишати знайомі, рідні серцю місця й вирушати туди, де все чуже і невідоме. Як непросто збирати у вузлик те найцінніше, що даруватиме теплі спогади на новому місці й викликатиме усмішку. Особливо дітям. Тут завжди є місце для сліз, страху і численних запитань: а як там усе буде, на новому місці, чи з’являться друзі?
Історія під назвою «Кісточка оливи» розповідає про грецького хлопчика Нестора, батьки якого вирішують помандрувати на кораблі далеко-далеко. Відтак Нестор бере з собою улюблені іграшки, дерев’яного коника, глиняну фігурку Геракла та меч і вирушає до нових, незвіданих земель бурхливим морем. Разом із ним у мішечку мандрують оливки, які дала йому із собою бабуся Олімпія. Цікаво, навіщо? І чи виросте з оливкової кісточки дерево на новій землі?
«Олениця біжить по морю» (Олеся Мамчич)
Книжки Олесі Мамчич у нас вдома є, і ми з восьмирічною донькою їх часто і весело перечитуємо! Тож коли дізнались, що з-під пера улюбленої авторки з’явилась історична книжка для дітей, нам враз стало цікаво: а як же вона написана? І як же ми з донькою зраділи, коли почули той самий впізнаваний авторський голос, жартівливо-іронічний, дивакуватий, легкий! Послухайте тільки: «Історія — справжня, або справжня-справжнісінька, або… майже справжня. Принаймні давні літописці запевняють: олениця, про яку ти почуєш, чесне слово, була. І вона змінила світ». І невже після цього не кортить дізнатись про племена гунів і готів, які жили за царя Панька, про Азовське море і велике переселення народів? Чудові ілюстрації Катерини Дідик, а також «вмонтовані» просто у книжку карти перетворять читання книжки на справжнісіньку мандрівку-дослідження.
«Нічийний хруль» (Сашко Дерманський)
А чи знаєте ви, хто такий хруль? Не чули? От і мамонтеня не чуло, і вовченя не чуло, і мале носороженя також. Але одного дня посеред лісу звірі-малята знайшли дещо цікаве, двоноге й у бізонячій шкурі. «Хру-хру-хру», — почули вони у кущах, глип туди! І що воно за дивина така? І кому належить? Миші його брати відмовилися, вовчиця Вука теж не знала, що з ним робити, щоб виявилося, що віднайдений дивовижний хруль, виходить, нічийний? Чи таки чийсь? Хоробре мамонтеня Тупу точно дізнається правду. А юні читачі дізнаються точно, чи жили на теренах нинішньої України первісні люди.
«Євині ями» (Валентина Вздульська)
Єва не любить рити ями. Хіба що, коли вона на морі або коли у неї тотальний ямний настрій! Чого не можна сказати про її батьків — мама і тато тільки те й робили б, що копали і докопувались до чогось важливого і монументального з прадавньої минувшини. А Єва понад усе на світі хоче одного — аби батьки провели літо з нею, а не в якихось ямах. Євині батьки — археологи, вони працюють над розкопками на Півдні Україні та знають багато таємниць про скіфське золото. І от знову сурма зове, тож вони змушені пакувати наплічники і вирушати копати ями! От халепа, Єва знову залишається вдома сама разом із псом Пеком і дідом. Але що, коли Єва поїде слідом за ними? Що, коли вона теж спробує збагнути таємниці ям?
«Стріла степу» (Марія Артеменко)
Кажуть, усі дівчатка-сарматки страшенно норовливі! А правда це чи ні, хто його зна? Книжка під назвою «Стріла степу» розповідає нам про непосидючу сарматську дівчинку на ім’я Фаті (що в перекладі з сарматської означає «стріла»). Коли твоє плем’я кочує з місця на місце у пошуках справжнього дому, чим розважатиметься маленька дівчинка? Може приручатиме дикого коня? Чи залазитиме на вершечок найвищого й найстарішого дуба, аби чатувати на чужинців? Або ж буде мріяти, колихаючись на зеленій гілці, та уявляти, як одного дня вона стане красивою і сміливою жінкою і безстрашно мандруватиме до нових земель, як і будь-яка з жінок-сарматок. Чудова, навіть крапельку феміністична книжка!
«У саду сидів мудрець» (Анна Хромова)
Колись давно до Умані, що у Черкаській області, приїхав найсправжнісінький мудрець! Усі кликали його Учителем і мудрим Рабі, подейкували, що він бував на Святій Землі, добре знав Святе Письмо і звали його Нахман. Він говорив мовою їдиш, а молився мовою іврит. А ще знав багато таємниць і премудростей. Саме за премудростями і навідається до саду Рабе Нахмана маленький хлопчик Давид разом зі своїм песиком «бейглом» (що в перекладі з їдиш означає «бублик»!). Хтозна, скільки всього цікавого можна дізнатися з цієї книжки?
Немає коментарів:
Дописати коментар