Страшні і захоплюючі, відверті та завуальовані, правдиві та вигадані — книжки, які «Куфер» радить прочитати точно прикрасять ваше літо.
Олександра Сосніна, фотографка, авторка рубрики «Куфер» на кухні
«Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії», Пітер Померанцев
Книжка вразила мене й водночас підтвердила те, чому я давно шукала підкріплення: усе, що відбувається в Росії, відбувається виключно зі згоди Кремля. Навіть ліберальні рухи, мистецтво, медіа тощо — усе це існує зі згоди президента. Скажімо, ось відбуваються протести активістів, їх навіть висвітлюють у пресі. А потім виявляється, що це всього лиш винесена на публіку боротьба між головою держнаркоконтролю і головою ФСБ.
Сибірська мафія; дівчата, які мріють знайти свого мільйонера «форбса»; юристи, що змушені були тікати з Росії, бо зачепили не ту справу; супермоделі, які потрапили у секту, з якої неможливо вибратися; містяни, які патрулюють вулиці, щоб вберегти свої старовинні будинки від підпалу — бо інакше на їх місці виростуть нові хмарочоси.
Книжка жахає близькістю до України, та водночас дає (примарну) надію, що ми ще не на найглибшому дні, ми ще маємо шанс у нього не впасти. Принаймні, хочеться у це вірити.
«Єгипет: харам, халяль», Пьотр Ібрагім Кальвас
Всю книжку мене ніяк не відпускала цікавість: чому ж цей поляк прийняв іслам і переїхав до Єгипту, якщо після його репортажів туди мало кому взагалі захочеться поїхати? Чому він жив там так довго, хоч сам не вірить у правильність шляху, який єгиптяни обирають? Та зрештою, це болюче зіткнення його великої любові до країни з неможливістю прийняти її згубну ультраортодоксальну, радикальну частину — те, що допомогло цим історіям влучати в саме серце. Він не просто спостерігає, він втручається незручними для співрозмовників, але дуже важливими для себе питаннями.
Найбільше я вдячна Кальвасу за те, що він написав про жіноче обрізання словами єгипетських жінок. Говорити про це, а особливо з чоловіком — абсолютний харам, тобто заборона.
Але йому вдалося записати ці відверті, страшні до судом в животі розповіді, бо світ мусить знати і про такий Єгипет.
Марія Глушко, журналістка
Є книги, які читаєш на одному подиху, не відриваючись. І для мене це точно про «Normal People» ірландської письменниці Sally Rooney. Безліч позитивних рецензій, нагород і нещодавно знятий серіал. Але це зовсім не те, що мене підкупило. На перший погляд проста історія двох зламаних людей заполонила мої думки на кілька тижнів поспіль. Навіть коли я дочитала останню сторінку книжки, то продовжувала обдумувати сюжетну лінію і розгледіти меседжі між рядків.
Якщо коротко: дуже життєво. Про незакриті гештальти і токсичність, яку вони породжують. Про двох людей, які від початку не говорили, що ж думають і відчувають насправді — гадаю, це збірні персонажі, в яких кожен зможе впізнати деякі свої риси характеру.
Але от відповіді «чому так, а не інакше?» потрібно буде шукати самостійно, головні герої і уява допоможуть.
Хоч я ще в процесі читання наступної книжки, але вона від початку так мене захопила, що гріх не поділитись.
Обов’язково замовте собі Пітера Померанцева «Це не пропаганда». Спершу раджу прочитати його «Нічого правдивого і все можливе», але можна і з цієї новинки почати. В ній журналіст і письменник аналізує саме явище пропаганди, процес її формування та вплив на людей. Затягує вже тим, що будь-які складні терміни максимально доступно описані та роз’яснені на прикладі історій, подій в інших країнах у поєднанні із коментарями безпосередньо від учасників, свідків всього вищезгаданого. І що для мене дуже важливо: читання не хочеться переривати навіть на розмови з людьми, бо враження, що і сама в процесі вступаєш у діалог із автором — думок і питань виникає безліч.
Ольга Перехрест, головна редакторка
Попри очікування на початку, карантин для мене виявився поганим часом для читання книжок. Читання потребує душевного спокою та зосередженості, а у мене не було ані першого, ані другого.
Найближчою до категорії «прочитана книжка» наблизилась «Амадока» Софії Андрухович, яку я замовила на початку карантину. Утім, вона ж опинилась в категорії «найбільш невчасно читана книжка». Як виявилось, читати про Голокост під час тривожності — не дуже вдала затія. Проте мові, якою вона написана, відчуттю шкатулки з кількома потаємними шухлядами, диму й дзеркалами, водою зниклого озера, якими ця книжка непомітно наповнена і найкращому прикладу «ненадійного оповідача» я ладна пробачити все.
Гадаю, це справді добра книжка на літо, бо її можна було б читати довго. Тож дам їй другий шанс.
Читайте також:
- 5 нових книжок, які рекомендує редакція «Куфера»
- Недільні читання. 5 нових книжок, які ви могли пропустити на «Куфері»
- Акварелі, їжа, медитація. Чого навчилась (або ні) редакція «Куфера» під час карантину
- 14 серіалів, які «Куфер» радить подивитись під час карантину
Якщо вам подобається наша робота — підтримайте «Куфер»!
Немає коментарів:
Дописати коментар