Магнетизм»: новий роман Петра Яценка вийшов у «Видавництві Старого Лева".
«Міста, як і люди, можуть помирати. Достатньо прикласти руку до будівель, і ти відчуєш, як пульсація покидає їх, серце міста зупиняється», – переконаний письменник Петро Яценко. Саме про стосунки міст та їхніх мешканців його новий, дев'ятий за рахунком роман – «Магнетизм». Книга вийшла у «Видавництві Старого Лева» в художньому оформленні Назара Гайдучика та зовсім скоро з'явиться в українських книгарнях.
Роман «Магнетизм» – це тонке сплетіння суворих реалій та магічної історії. Назва книжки є лейтмотивом усієї оповіді, бо саме це явище пов'язує героїв та локації, веде читача сюжетом книги. «Магнетизм – це фізичне явище,
що означає притягування різнорідно заряджених предметів, – ділиться роздумами Петро Яценко. – Це також тяжіння людини до людини, а ще – людини до місця. Отже це фізичне явище, чуттєве та культурне. Останній момент мене особливо зацікавив –прив'язаність людини до міста. Свого часу я мешкав у Львові, Києві, Вроцлаві, Відні й у Лондоні. зауважив, що кожне місто має свій вплив на мешканців: як позитивний, так й негативний. З містом можна домовлятися, жити в унісон. Або ж заважати місту, а місто заважатиме тобі».
У романі йдеться про два міста – Київ та Донецьк. Власне, дія книжки починається в окупованому Донецьку, з якого головна героїня тікає у столицю. Проте й Київ не приймає Гайку з розкритими обіймами, дівчині доводиться багато пройти та відкрити чимало таємниць, аби потоваришувати з містом. «Для мене Київ завжди був таким собі старим добрим дядечком, який може дати тобі усе: гроші, кохання, щастя врешті-решт, – каже автор. – Проте моя героїня пізнає це місто зовсім з іншого боку. Чому у книзі з'явився Донецьк? По-перше, це окупована територія, до якої прикута зараз наша увага. А по-друге, звідти походить одна з гілок моєї родини. Моя бабця народилася в Сталіно, так тоді його називали. Я любив спостерігати, як відрізняється характер бабці і галичан, бо бабця власне жила з нами у Львові. Інколи ця відмінність йшла не на користь бабусі, але бувало, що й на користь. Це знову ж таки привело мене до роздумів про зв'язок людини і міста».
Головна героїня книжки – Марія Гай, або ж просто Гайка – має реальний прототип, якого письменник зустрів на одному з фестивалів у Києві та вирішив вписати у книгу: «Моя героїня Марія має незвичну здатність – притягувати металеві предмети. Зокрема через це вона отримала прізвисько Гайка. Вона може зчитувати магнітні записи на металі. Якщо ми заглибимося у технічний бік цього питання, то пам'ять нашого комп'ютера записана на пластинах старого-доброго жорсткого диску саме завдяки магнетизму. Вже не кажучи про бобінні магнітофони, касети тощо. Марія розвинула у собі свою особливість і може, доторкнувшись до металевого поручня, прочитати інформацію, яку на ньому залишили інші люди. З цим також пов'язане і її хобі: робити прикраси із коліщат від старих механічних годинників. Бо годинник – це річ, яку люди весь час носять на собі і відповідно, залишають чимало інформації про себе. Гайці вдається скомбінувати коліщата від різних годинників так, що людські долі сплітаються і виходить "нова історія в металі". Покупці не знають таємниці цих прикрас, проте вироби дивним чином ваблять їх. У героїні є прототип. Якось я брав участь у фестивалі Kyiv Steam Con, де була представлена стімпанкова культура. І власне там я познайомився з майстринею, яка виготовляла подібні прикраси й надихнула створити образ Гайки».
Головна героїня книжки – Марія Гай, або ж просто Гайка – має реальний прототип, якого письменник зустрів на одному з фестивалів у Києві та вирішив вписати у книгу: «Моя героїня Марія має незвичну здатність – притягувати металеві предмети. Зокрема через це вона отримала прізвисько Гайка. Вона може зчитувати магнітні записи на металі. Якщо ми заглибимося у технічний бік цього питання, то пам'ять нашого комп'ютера записана на пластинах старого-доброго жорсткого диску саме завдяки магнетизму. Вже не кажучи про бобінні магнітофони, касети тощо. Марія розвинула у собі свою особливість і може, доторкнувшись до металевого поручня, прочитати інформацію, яку на ньому залишили інші люди. З цим також пов'язане і її хобі: робити прикраси із коліщат від старих механічних годинників. Бо годинник – це річ, яку люди весь час носять на собі і відповідно, залишають чимало інформації про себе. Гайці вдається скомбінувати коліщата від різних годинників так, що людські долі сплітаються і виходить "нова історія в металі". Покупці не знають таємниці цих прикрас, проте вироби дивним чином ваблять їх. У героїні є прототип. Якось я брав участь у фестивалі Kyiv Steam Con, де була представлена стімпанкова культура. І власне там я познайомився з майстринею, яка виготовляла подібні прикраси й надихнула створити образ Гайки».
Цікавим є факт, що «Магнетизм» вперше публічно зазвучав не українською мовою – автор встиг прочитати книгу чеським книгоманам, також уривок з книги був надрукований у польському літературному журналі в перекладі Марціна Ґачковського.
Петро Яценко — письменник-прозаїк, журналіст, викладач креативного письма. Лауреат всеукраїнських літературних конкурсів «Нові автори» (Харків, «Клуб сімейного дозвілля», за роман «Йогуртовий бог»), «Смолоскип» (за повість «Мар'яна, чи Дерево бодхі»). Стипендист програм Gaude Polonia (кураторка — Ольга Токарчук), Bank Austria Literaris (2012). Автор дев' яти книг прози, найновіша з яких – «Магнетизм» вийшла 2020 року у «Видавництві Старого Лева». У 2016 р. Чернігівський Молодіжний театр за романом Петра Яценка «Повернення придурків» поставив однойменну виставу. У 2018 р. отримав у Львові Премію міста літератури ЮНЕСКО за роман «Нечуй. Немов. Небач». Народився у Львові, мешкає з родиною у Києві.
Немає коментарів:
Дописати коментар