понеділок, 6 липня 2020 р.

Навіть з дому не виходять: 7 книг про людей, які живуть у чотирьох стінах

Не тільки під час карантину люди вимушені сидіти вдома. Є випадки, в яких на це існують інші причини. Деякі з них описані в літературних творах, про які ми зараз вам і розповімо.
Перше, що спадає на думку з теми життя під замком, — записана на реальних подіях історія дівчини, яку тримали в заручниках у підвалі будинку і яка в неволі народила дитину. Її син не бачив навіть вулиці і виріс з тими знаннями про зовнішній світ, які йому змогла передати мама. Вона ж сприяла, щоб навіть удома він рухався і займався фізкультурою, бо сидіти весь час у обмеженому просторі є непростою задачею. Їй вдалося в непростих умовах виростити розвинену і розумну дитину, а це багато чого вартує. 
У цій історії головна героїня перестала виходити на вулицю після несподіваної трагедії, в якій вона втратила чоловіка і доньку. Тепер з вікна своєї квартири через фотокамеру вона спостерігає за тим, що роблять люди у сусідньому будинку: дивиться, як хтось комусь зраджує; аналізує стосунки; часом вигадує розмови пішоходів. Аж поки в одному з вікон не бачить сім’ю, схожу на її, фактично стикається з проєкцією свого болісного минулого. І тут жінка в цьому вікні приязно махає їй…
Якщо ви дивилися фільм «Кролик Джоджо», який був представлений відразу в 6 номінаціях на Оскар, тоді ви вже знайомі з сюжетом цієї книги, за мотивами якої його було відзнято. В ньому зі свого прихистку не виходить єврейська дівчинка Ельза — надворі Друга світова, в місті вирують масові переслідування євреїв. Йоганнес (у книзі хлопчині не дали кумедного скороченого варіанту Джоджо) — дитина, віддана німецькій партії, яка випадково помічає Ельзу і розуміє: його батьки переховують ту, яку його вчили ненавидіти. Однак парочка згодом починає дружити.
Попередимо відразу, що книга не настільки комічно-трагічна, як фільм. У ній все більш серйозно, виважено і послідовно.
Новий зловісний роман Стівена Кінга розповідає не зовсім про дім — тут хлопчина одного дня прокидається у своїй кімнаті, але ця кімната тепер є частиною Інституту, закладу, де над дітьми проводять досліди. І він би й хотів вийти з-під такого дивного арешту, але втеча здається неможливою. Паранормальне в книзі поєднується з цілком реальним, і від ще більш моторошно. Закритий простір додає клаустрофобії, від якої навіть інші виміри не рятують.
В одному містечку виникла епідемія. Епідемія сліпоти. Тому щоб убезпечити поширення цієї напасті, людей фактично ув’язнюють в лікарні, звідки їм не можна виходити. Але одна з героїнь уникла лихої долі і тільки прикидається сліпою, щоб залишитися разом із чоловіком. Проблема ізольованості незрячих людей від решти світу тут набуває алегорично-моторошного значення, бо показана буквально, як їхнє “відселення”.
Не те, щоб один з героїв цієї книги Колін зовсім не виходив, проте більшу частину часу він усе ж прикутий до ліжка. Його кузина Мері, яка вирішує доглядати за таємним садом, надає хлопцю наснаги, і з часом він починає все більше виходити назовні. Можливо, саме це стане стимулом до одужання? А хвороба не відступала саме через лежання в запиленій кімнаті? 
Головний герой цієї книжки Оокі Ісана забирає свого п’ятирічного сина і починає жити з ним у бункері. Виходять вони дуже рідко; здебільшого спостерігають за природою; батько вчить сина розрізняти голоси птахів, а сам постійно споглядає за деревами. У Ісани згодом розвивається дивна параноя і передчуття біди щоразу, як він покидає свій прихисток. І недарма, бо скоро в бункері переховуватимуться й інші персонажі…

Немає коментарів:

Дописати коментар