Патріотичні вірші Нати Гончаренко до Дня Конституції України.
День Конституції України відзначається щорічно 28 червня і є офіційним державним святом.
Це моя Україна
Ковила мов пір'їна,
Мелодійні стежини –
Це моя Україна,
Вікова Україна.
І дівчата-царівни,
Матері і майстрині –
Це моя Україна,
Молода Україна.
Озерянки-хмарини,
Героїзму хвилини –
Це моя Україна,
Кряжова Україна.
Ярини скатертини,
Волелюбність ліщини –
Це моя Україна,
Трудова Україна.
Норовистий барвінок,
Терну іспити грізні –
Це моя Україна,
Вольова Україна.
Переможні вершини,
Неосяжні глибини –
Це моя Україна,
Вирова Україна.
Небозводу вощина,
Ятірець маковини –
Це моя Україна,
Степова Україна.
Візерунок людини,
Оберемок родини –
Це моя Україна,
Пресвята Україна.

Чому болить за Україну?
Чому болить за Україну,
Коли у серці пустота.
Бо неповторна і єдина,
Бо в кожній квітці доброта.
Навколо люди ходять різні -
Веселі, добрі, кволі, злі.
Та коли хмари сунуть грізні,
Не дам марудити ріллі.
Хтось каже СССР, Росія,
Орда чи Австрія чи Русь.
Я тому, хто пшеницю сіє,
Від серця щиро поклонюсь.
Хто кожну гілочку плекає,
Хто хліб пече, навча дітей,
Бо тільки він найкраще знає
Ціну прокльонів та ідей.
Ненавистю не зійде жито,
І заздрістю не зростиш хліб.
Гуртом лиш можна добре жити,
Ростити дочок і синів.
Бо тільки мирне поле родить,
Бо тільки чистий вітер дме,
Вкраїна-рай нам, дітям, годить.
Лиш добрий дар цей підійме.
Ти цар, коли виходиш в поле.
Ти володар цих колосків.
Ти сам складаєш свою долю,
Із мрій і кроків, снів і слів.
Ти прокладаєш цю дорогу
Для тих, хто згодом тут піде.
Ти маєш зараз добру змогу
Творити дзвін, що загуде
Через десяток, сотню років,
Бо деревце не вмить росте.
Ти не почуєш їхніх кроків,
Бо то не скоро ще буде.
Та підійме твою зернину
Дитя майбутніх поколінь
І пригадає діда днину,
Пізнає срібло всіх сивин.
І далі передасть по колу,
Великому коловороту літ.
Я озирнусь тепер навлоко
І знов продовжу свій політ.

Вінчання
Не сурмили їм пісні величальні,
Не рясніли їм  стрічки обручальні.
Ворожила молодим гірка доля,
Воркотало їм журу босе поле.
Берегівочка серпанок сповила,
Темна ніченька рушник освятила.
Та злетів бекас щурів полювати,
Від багнюки теплий сміх рятувати.
В чорнім лісі жаль зозуля кувала,
Хмарний день війни за рік надрізала.
Коноплянці гірше лихо прийшлося,
Трутням хміль-вино збувать довелося.
У метелика болючая доля,
Злотоцінні візерунки є кволі.
І заблиснули в зорю пишні коси,
Захолонули в печаль хлібні роси.
У тендітних у руках люта зброя,
У пожарі лебедят лине двоє.
А над марищем журавка гойдає,
Любування молодятам вінчає.
Помирає кляте лихо з росою,
Роздирає жар пітьму у двобої.
Притуляє біль до серденька м'ята,
Вигляда додому діточок мати.

Моя земля
Моя земля це не шматочок,
Не ласий кусень пирога.
Вітрило в кожному листочку,
Лілей пелюстка дорога.
Повітря чисте і прозоре,
Дзвінкі пісні пташок в гаю,
І поле вільне неозоре.
Здається, ми живем в раю.
Та лізуть упирі погані
Покуштувати смакоти.
Принаді ці такі жадані.
Хто захистить їх, як не ми.
Громада – сила незбагнена
Від мами-нені, від землі,
Що кров'ю й потом окроплена.
Несуть нам правду журавлі.
Не погинає наш лелека,
Не в'яне квітка щовесни
Летять нам спогади далекі,
Мов повертають з чужини.
Збираєм по краплинах правду
До колосочка колосок.
Бо пронеслись по житу банди,
Снопа розпався поясок.
Тепер потрібно нам зв'язати,
Знести до купи, заплести
Все, що давали батько й мати
І дітям нашим донести,
Що Україна неповторна,
Яскрава, чиста і нова,
Весела, мудра, срібномовна,
Красива, горда і жива.